Дітки маленькі кликали маму:<br />
"Вставай, голубко, нене кохана,<br />
Прокинься швидше та кидай яму,<br />
Бо ми не їли з самого рана!"<br />
Даремно ждати; побігли в клуню:<br />
"Чом не йде мама? — скажи, татуню!"

"Пождіть, не плачте, дітоньки милі,<br />
Не видно — прийде ваша матуся,<br />
Зварить кулешик, дасть льолі білі,<br />
А я ще трохи помолочуся".<br />
Не ждеться діткам, побігли в клуню:<br />
"Де ж наша мама? — скажи, татуню!"

Голову сумно тато понурив,<br />
Обійняв діти, та що казати?<br />
Трьома струмцями піт з його дзюрив;<br />
Лишив роботу, побрів до хати,<br />
Злагодив їсти і знов у клуню.<br />
А діти вголос: "Куди, татуню?"

Зіб’ються нишком собі в куточок,<br />
Глянуть в віконце, заплачуть гірко;<br />
На столі часом хоча б шматочок,<br />
А їх до того цілих п’ятірко...<br />
Вони б хотіли побігти в клуню,<br />
Так до розправи взяли татуню.

Зростають дітки і голі й босі,<br />
Вже не питають, бо зрозуміли,<br />
Чом не приходить матуся й досі.<br />
Нелюдські злидні кругом обсіли,<br />
Опорожнили комору й клуню,<br />
По заробітках женуть татуню.

Надворі люто тріщать морози,<br />
А він працює і дні і ночі;<br />
Краялось серце, змерзали сльози,<br />
Поки не сплющив навіки очі.<br />
Побіжать дітки із хати в клуню:<br />
"На кого кинув ти нас, татуню?"