Був колись Сірко собака,<br />
Жив у чоловіка,<br />
І була йому робота<br />
Дуже невелика.

Од вовків глядіть худобу,<br />
Звіра одганяти,<br />
А удень, як наїсися,<br />
То лягай і спати.

Та Сірко наш був лінивий,<br />
Спав і день, і нічку,<br />
А як спить, вовки і вкрадуть<br />
Гуску чи теличку.

Та Сірко наш не зважає,<br />
Знову ляже спати,<br />
Злодій прийде та й потягне<br />
Все добро із хати.

Чоловік Сіркові каже:<br />
"Гей, Сірку, не спи ти,<br />
Дурно хліб не можна їсти,<br />
Треба заробити!"

На хазяїна розсердивсь<br />
Наш Сірко кудлатий.<br />
"Коли так, піду я світа<br />
Кращого шукати!"

Ось він з двору вибігає<br />
І біжить до лісу,<br />
Там він зараз зостріває<br />
Вовчика-гульвісу.

"А здоров лиш вовче-брате!<br />
Гризтися нам буде,<br />
Надокучили сердиті<br />
Всі мені ті люде.

Будем ми з тобою жити,<br />
Здобувати їжу<br />
І щодня з тобою будем<br />
Страву мати свіжу.

Знаю я, куди пролізти,<br />
Де живуть ягнята,<br />
Буде наша і теличка,<br />
Гуси й поросята".

Вовк Сіркові радий дуже,<br />
Зараз побратались,<br />
А як тільки стала нічка —<br />
З лісу вдвох побрались.

У село приходять тихо,<br />
Сплять давно вже люде.<br />
До кошари вдвох підлізли:<br />
"Тут нам здобич буде!"

Каже вовк: "Ти все тут знаєш,<br />
Лізь же ти в кошару<br />
Та відтіль мені і кинеш<br />
Хоч ягняток з пару".

А Сірко ще й радий дуже,<br />
Вліз він потихеньку<br />
І вовкові викидає<br />
Вже вівцю ситеньку.

Вовк вівцю схопив та драла,<br />
В гай мерщій тікає,<br />
Наш Сірко з кошари виліз —<br />
Аж вовка немає.

Озирнувсь Сірко, поглянув<br />
Та із серця каже:<br />
"Одурив мене вовцюга,<br />
Постривай же, враже!"

Я й без тебе їсти буду,<br />
Ще для мене буде",<br />
Плиг ізнов тоді в кошару,<br />
А в кошарі люде.

Бо вони уже почули,<br />
Як в хліві товклося,<br />
І Сіркові упійматись<br />
Зараз довелося.

"А! Піймався,— кажуть,— вовче!<br />
А давайте бити,<br />
Щоб не лазив у кошару<br />
Він овець давити".

А Сірко кричить: "Не вовк я,<br />
Я їй-бо собака!"<br />
Та дарма! По спині в нього<br />
Вже гуля ломака!

Як взялись Сірка періщить<br />
Добрими дрючками:<br />
"Коли ти собака,— кажуть,—<br />
Так не лазь з вовками!"

Довелось би пропадати,<br />
Мабуть би, і вбили.<br />
Та Сірко побачив дірку —<br />
Плиг туди щосили!

Ледве втік, боїться й вити<br />
Та біжить додому,<br />
В двір убіг і потихеньку<br />
Вліз він у солому.

Ніч пролежав, день пролежав,<br />
Боки все боліли,<br />
А як знову він одужав<br />
І набрався сили,

То нікуди вже не бігав<br />
Він ніколи з дому,<br />
І про те, що з ним зробилось,<br />
Не казав нікому.

І зробився працьовитий:<br />
Ніч усю ганяє,<br />
Береже комору й стайню,<br />
Звіра одганяє.