Сиплються квітки із вишні,<br />
мов сніжок у день весни,—<br />
прилітають сни колишні,<br />
вже давно забуті сни.

Тож було квіток немало —<br />
і вночі зв'ялив мороз,<br />
білі квіти позривало,<br />
лиш остався синій боз.

Боз на сонці стрепенувся —<br />
засиніли дерева,<br />
чар весни ще не минувся,<br />
пахне ще краса жива.

Гей, чого ж ти, брате, тужиш?<br />
Ще твоя весна цвіте;<br />
що утратив — надолужиш,<br />
що пропало — то пусте.

19 мая, 1900