Хіба не вигідно<br />
дві давні гуцульські родини<br />
(трохи в неповному складі)<br />
поселити<br />
на одних двоповерхових нарах<br />
у бараці в Караганді? –<br />
холодна зима сорок сьомого<br />
буде для них теплішою.

Хоч за ними залишено<br />
єдине право – на тиф,<br />
зате мудро враховано психологію:<br />
у горах теж так живуть –<br />
на горі і на долині.

Є свої переваги:<br />
частіше аніж раз на рік<br />
(на Великдень біля церкви)<br />
можна мирно побесідувати.

Одне слово, жити можна,<br />
тільки б дитя на горі<br />
не замерзало уві сні,<br />
бо остання грудка захованого цукру<br />
розмокне на долині.

Але все ж усім добре,<br />
особливо легіню і дівчині,<br />
та й двом матерям, звісно,<br />
бо як встане одна опівночі<br />
до тільної корови,<br />
то друга зможе відрадити:

до стайні прокуравської – далеко,<br />
та якби не підписались на довічне поселення,<br />
добігла б, мабуть,<br />
і на світанку в барак<br />
маленьке теля внесла б.