Одного разу троє братів з Барлетти подалися в мандри. Йшли вони, йшли та й натрапили на гладісіньку коричневу дорогу. — Що воно таке? — запитав перший. — Це не дерево,— сказав другий. — Це не вугілля,— сказав третій. Щоб дізнатись, з чого та дорога, всі троє стали навколішки й лизнули її. Аж виявилося, що то шоколад! Дорога була з шоколаду! Почали вони його їсти. Настав вечір, а брати все їдять та їдять шоколадну дорогу, аж поки залишився тільки маленький клаптик. Не стало ні шоколаду, ні дороги. Що ж його робити? На щастя, стрівся їм селянин, що вертався на возі з поля. — Я одвезу вас додому,— мовив він. І привіз їх у Барлетту, аж під самісіньку їхню хату. Злізли брати, дивляться, а віз увесь із печива. Не довго думаючи, взялися вони до воза, і за хвилину не лишилось ні коліс, ані голобель. Нікому в Барлетті ще зроду так не щастило, як тим братам, і навряд чи коли пощастить. Хто вигадає більше чисел? — Нумо вигадувати числа. — Нумо. Починаю я: майже один, майже два, майже три, майже чотири, майже п'ять, майже шість. — То дурничка. Ось послухай, що я вигадав: один зверхмільйон більярдонів, один восьмільйон тисячонів, один чудольярд і один чудольйон. — А я вигадав таку таблицю множення: три по одному — йди додому три по два — он сова три по три — носа втри три по чотири — дзвоник до квартири три по п'ять — землі п'ядь три по шість — непроханий гість три по сім — цукерки всім три по вісім — джмелі в стрісі три по дев'ять — качка й лебідь три по десять — діток пестять — Скільки коштують ці макарони? — Два щиглі в лоб. — Скільки звідси до Мілана? — Тисячу нових кілометрів, один старий кілометр і сім шоколадок. — Скільки важить одна сльозина? — Як чия. Як вередунова, то легша за вітер, а як голодної дитини, то важча за цілу Землю. — Чи довга ця казка? — Аж занадто.