Щороку<br />
сивими осінніми досвітками<br />
ми із'їжджалися у Косів<br />
на торги.

На другу богородицю<br />
ми сходили з полонин,<br />
а в неділю сідлали коней<br />
і сивим осіннім досвітком<br />
їхали на торги.<br />
Ми викохали маржину на продаж.

Ми брали із собою своїх жінок,<br />
щоб вони вкрили всю торговицю<br />
килимами і веретами,<br />
ліжниками і всім на світі –<br />
хай весела барва очі зриває!<br />
Хай ми не бачимо,<br />
хто цеї осені не прийшов…

Хто із полонинських сміхованців<br />
упав зо сміху і вже не встане?<br />
Хто вже поклав на землю<br />
всі свої ліси?<br />
Кому із косарів-курварів уже доста?

Щороку<br />
ми наймали музик<br />
і щороку<br />
ставало все вужчим наше коло…

Тому щороку<br />
все дорожчими були наші музики<br />
і все більше сивих дівчат<br />
танцювали з нами "гуцулку",

але ми більше не засиджувалися до ночі,.<br />
щоб видко було на всі гори:<br />
як нас багато<br />
відбуває на села.