Щодня барвистішим стає осінній лист.<br />
Яка мозаїка порослих лісом схилів! —<br />
На них з небес маляр-абстракціоніст<br />
Гарячих барв палітру вилляв:

Oсик і ясенів мінлива золотінь<br />
І мідь дубів, багрянець кленів,<br />
І де-не-де, немов густа зелена тінь,<br />
ялини вкраплені зелені.

Це знов шалених барв осінній фестиваль<br />
справляють пагорби й яруги,<br />
Мене ж уводить пам'ять в іншу даль,<br />
Куди хотів би я ступити вдруге.

Туди, де в'ється, де снує моя Грузька,<br />
Ріка замулена і невелика.<br />
Далека вітчинно, яка ж бо ти близька,<br />
Хоч і не бачив я тебе піввіку.

Там виструнчився очерет як на парад:<br />
Самі султани і плюмажі<br />
І, як у давнину, за рядом довгий ряд<br />
Убрід муругі тягнуть мажі.

Соплять муругі, не збавляючи ходи,<br />
Ступаючи на дно спроквола,<br />
І з-під старезних ярм до самої води<br />
Важкі звисають їхні вола.

Смугасті кавуни з баштанів степових<br />
І динь — корзина на корзині,<br />
Й погоничів засмаглих дотепи і сміх —<br />
Дитинства спогади осінні…

І так до себе манить предків світ,<br />
Що в генах у моїх не дарма.<br />
Як ява, а не спогад — і Грузька, і брід,<br />
Воли чумацькі й скіфські ярма.