Місте' Куртц — він померти

І

Ми люди порожні<br />
Опудала подорожні<br />
Голови солом'яні<br />
Докупи клонимо.<br />
Гай-гай!<br />
Наші пошепти<br />
Перешепти<br />
Тихі безсенсні<br />
Мов легіт в сухих комишах<br />
Чи мишачих лапок по товченім шклу шах шах<br />
У наших сухих льохах.

Форма аморфна, тінь без барви,<br />
Порух без руху, сила без запалу —

Ви, що перейшли<br />
З очима ясними прямо до ями —<br />
До іншого смерти Царства<br />
Споминайте нас — хай не часто —<br />
Не як душі шаленії з бугили,<br />
А лиш як людей порожніх,<br />
Як опудала подорожні.

II

Очі, в які я не смію глянути і вві сні,<br />
Там, у сонному царстві смерти,<br />
Не сяють вони, грізні;<br />
Там я ті очі зрю<br />
Лиш як блищики на колоні-уломі;<br />
Там гойдається древо,<br />
І голоси жалю,<br />
Вплітаючись у вітровію пісні,<br />
Дальші й смутніші в тому огромі<br />
За пригаслу зорю.

О не притягуй мене<br />
До сонного царства смерти<br />
Нехай ще на мене напне<br />
Випадок машкари які завгодно обдерті<br />
Чи мишки шкурку, чи крукову бурку<br />
Насадить на дві схрещені клепки<br />
Посеред гуляйполя<br />
І хай на дії мої<br />
Буде лиш вітру воля<br />
Ні не притягуй —

Тільки не зустріч остання<br />
У сутінковому царстві!

III

Це мертва країна<br />
Це кактусова отруїна<br />
Тут подобизни камінні<br />
Зводять майстри, тут боввани<br />
Приймають мерцевої правиці благання<br />
Під мерехтінням пригаслої зорі.

Отак воно<br />
В тому іншому царстві смерти<br />
Прокидаєшся від самоти<br />
О тій порі, коли ми<br />
Умліваємо, аж тремтимо,<br />
Палкими вустами, що цілували б,<br />
Спрямовуємо молитви товчі камінній.

У цій долині порожній<br />
Цій перебитій щелепі втрачених царств наших

IV

Ті очі не тут<br />
Жодних очей немає отут<br />
У юдолі цій зір вмирущих<br />
У цій долині порожній<br />
Цій перебитій щелепі страчених царств наших

У цім останнім місці зустрічі<br />
Ми ступаємо помацки<br />
І не зронимо й слова,<br />
Як зіб'ємося в гурт над рікою розбухлою

Тут нам бути сліпими,<br />
Аж поки знову зійдуть ті очі<br />
Зорею предвічною<br />
Трояндою стопелюстковою<br />
Сутінкового царства смерти<br />
Єдиною надією<br />
Пустих людей.

V

Опунцію обтанцюймо<br />
Ошанцюймо опунцюймо<br />
Опунцюймо опунцяймо<br />
Та й о п'ятій ранку

Між ідеєю<br />
Й дійсністю<br />
Між рухом<br />
І дією<br />
Падає Тінь

Бо Твоє є Царство

Між замислом<br />
І творінням<br />
Між почуттям<br />
І відгуком<br />
Падає Тінь

Життя дуже довге

Між жаданням<br />
І судомою<br />
Між спроможністю<br />
Й існуванням<br />
Між сутністю<br />
Й втіленням<br />
Падає Тінь

Бо Твоє є Царство

Бо Твоє є<br />
Життя є<br />
Бо Твоє є Ца

Так і кінчається світ<br />
Так і кінчається світ<br />
Так і кінчається світ<br />
Не бабах а лиш схлип