В старім саду серед нічної мли<br />
Дві постаті непевнії пройшли.

В них зір погас, уста у них змарніли,<br />
I ледве чутно голоси бриніли.

В старім саду, в зимову ніч сумну<br />
Два привиди будили давнину.

— Ти згадуєш, як ми колись любились?<br />
— Навіщо вам ті згадки знадобились?

— Чи бачиш ти й тепер мене вві сні?<br />
Чи рвешся серцем ти до мене? — Ні.

— Як ми колись удвох жили щасливо,<br />
Зливаючи серця й вуста! — Можливо.

— Де синь небес, де сяєво надій?<br />
— Надії ті почезли в тьмі густій.

Отак ішли вони у ніч зимову,<br />
I тільки місяць чув чудну розмову.