І
...Вікно було чорне, як атрамент, але по темних садках уже брів тихий провінціальний світанок.
"Ну, пора",— подумала я й вийшла з кімнати.
Біля ґанку стояла підвода, і ледве чутно іржав кінь. Мама плакала й казала, що я зовсім неможливо поводжуся з нею. Ну, навіщо, мовляв, їхати кудись у невідомий край? Ну, навіщо? Мама прожила свій вік у чотирьох стінах нашого біленького домика, і для неї ...