Село в снігах і пес побіля ніг,<br />
Ранкова тиша соняшного грудня;<br />
Ти грав стару мелодію на лютні,<br />
Тепер стомився і відклав її.

Пісні, які ти чув колись у сні,<br />
Забулися, зоднаковіли в буднях,<br />
Легке хлоп’яче серце стало трудним,<br />
А очі — недовірливі й сумні.

Невже це ти? Невже тепер довіку<br />
Оцього недоріку і каліку<br />
Тягатимеш понуро на плечах?

Устань і вийди: Сніг і Сестри Сосни<br />
Летять у круговерті сугол&#243;сній,<br />
Тобі, живому, вказуючи шлях.