Рум'яний критику, дотепнику пузатий...
Рум'яний критику, дотепнику пузатий...
Рум'яний критику, дотепнику пузатий,<br /> Ти спів наш день при дні ладен на посміх брати<br /> За сум та жалощі. А йди-но, глянь сюди,<br /> Попробуй, може б, нас ти визволив з біди.<br /> Дивись: он там хаток сіріє ряд убогий,<br /> А далі стелиться долини схил розлогий,<br /> І хмари котяться, як смуги вовняні...<br /> Де ж ниви радісні? Діброви де рясні?<br /> Де річка? Сірий тин, та — щоб розважить око —<br /> Два бідних деревця схилились кривобоко,<br /> Та й то на першому ані листка нема,<br /> А друге тільки й жде, аж надлетить зима,<br /> Щоб листя, змочене водою крижаною,<br /> Немов брудне сміття розсипать під собою,<br /> Та й годі! Пса нема живого на дворі.<br /> Он, правда, мужичок та баби дві старі.<br /> Без шапки він; несе в труні своє дитятко<br /> І кличе здалека ледаче попенятко,<br /> Щоб батька привело, бо треба ж поховать:<br /> Мерщій, робота є, нема коли чекать!<br /> Чого ж ти хмуришся? Таж геть до біса смуток,<br /> Давай веселощів та жартів нам і шуток!
Куди ж ти? — До Москви — щоб графських<br /> іменин<br /> Отут не прогулять.—<br /> Чекай — а карантин!<br /> Прислала Індія у руський край заразу.<br /> Сиди, як біля стін похмурого Кавказу<br /> Сидів за оних днів покірний твій слуга;<br /> Що? Не до жартів тут, печаль бере — ага!