По ялинку внучка з дідом<br />
йшли по лісі навмання.<br />
А за ними бігло слідом<br />
довговухе цуценя.

Задивилась, мабуть, внучка<br />
на ялинку, на сосну<br />
і зронила якось з ручки<br />
рукавичку хутряну.

Рукавичка<br />
невеличка<br />
на снігу собі лежить.<br />
Раптом мишка<br />
тишком-нишком<br />
з нірки вилізла й біжить.

— Ну й хатинка!<br />
Ну й дивинка!<br />
Відгукнися — хто тут є?<br />
Тільки голосу з хатинки<br />
щось ніхто не подає.

Влізла мишка в рукавичку<br />
і сама в ній стала жить.<br />
Раптом зайчик-<br />
побігайчик<br />
з-під ялиночки біжить.

— Ну й хатинка!<br />
Ну "І дивинка!<br />
Відгукнися — хто тут є? —<br />
Чує зайчик: із хатинки<br />
хтось там голос подає:

Є тут мишка-гострозубка.<br />
Ну, а ти хто?<br />
Що за гість?<br />
— А я зайчик-<br />
побігайчик<br />
довгі вуха, куций хвіст!

Вліз і зайчик в рукавичку,<br />
стали вдвох у хатці жить.<br />
Раптом білка —<br />
стриб із гілки!<br />
Та по стежечці біжить.

— Ну й хатинка!<br />
Ну й дивинка!<br />
Відгукнися —хто тут є? —<br />
Чує білочка: з хатинки<br />
хтось там голос подає:

— Є тут мишка-гострозубка,<br />
є тут зайчик — куций хвіст!<br />
— А я білка — тепла шубка,<br />
невеличка я на зріст!

Влізла й білка в рукавичку,<br />
стали втрьох у хатці жить,<br />
Глядь, поглядь, аж ось лисичка<br />
попід соснами біжить.

— Ну й хатинка!<br />
Ну й дивинка!<br />
Відгукнися — хто тут є? —<br />
Чує лиска: із хатинки<br />
хтось там голос подає:

— Є тут мишка-гострозубка,<br />
є тут зайчик — куций хвіст,<br />
є тут білка — тепла шубка.<br />
Ну, а ти хто?<br />
Що за гість?

—Хто ж не зна мене, лисичку,<br />
і вигадливу, й метку? —<br />
Влізла й лиска в рукавичку,<br />
примостилась у кутку.

Ще й кабан прибіг ікластий,<br />
і куниця, й їжачок.<br />
Тут і голці ніде впасти!<br />
Скільки сміху й балачок!

Рукавичка<br />
невеличка<br />
на снігу собі лежить.<br />
А з барлогу<br />
на дорогу<br />
вийшов заспаний ведмідь

— Що за зборище зібралось?<br />
Що за хата?<br />
Хто тут є?<br />
Хто здіймає сміх та галас,<br />
зовсім спати не дає?

— Є тут мишка-гострозубка,<br />
є тут зайчик — куций хвіст,<br />
є тут білка — тепла шубка,<br />
що малесенька на зріст.

Ще й лисиця є, сестриця,<br />
і вигадлива, й метка,<br />
є кабан, їжак, куниця.<br />
Ну, а хто це нас ляка?

— Я ведмідь, я хочу спати,<br />
сміху-жартів не люблю!<br />
Сяду я на вашу хату,<br />
всіх вас разом роздавлю!

Злий ведмідь гарчить, лютує,<br />
ломить всі кущі підряд.<br />
Що робити? Хто врятує<br />
переляканих звірят?!

А тим часом дід та внучка<br />
вже ялинку принесли.<br />
Так у внучки змерзла ручка,<br />
що аж зашпори зайшли.

— Рукавичка де ж поділась?<br />
Загубила!.. Ай-ай-ай!<br />
Побіжи, мій песик милий,<br />
рукавичку відшукай!

Песик дівчинку послухав,<br />
хвіст— угору, в землю — ніс,<br />
І примчався скільки духу<br />
на те саме місце в ліс.

Рукавичка, як живая,<br />
ходить ходором, тремтить.<br />
А до неї підступає<br />
розлютований ведмідь.

Як загавкав пес на нього<br />
аж ведмідь оторопів,<br />
зразу втік і до барлога<br />
причвалав і захропів.

Тут звірята всі зраділи,<br />
стали песика хвалить,<br />
що прогнав ведмедя сміло,<br />
не злякався ні на мить.

Каже песик: — Дуже прошу<br />
інше мешкання знайти.<br />
Треба дівчинці хорошій<br />
рукавичку віднести.

— А хіба ж це рукавичка?! —<br />
загукали всі. — Невже?!<br />
В нас нема такої звички<br />
забирать собі чуже!

Всі ми підемо з тобою<br />
рукавичку повернуть! —<br />
І веселою юрбою<br />
звірі вирушили в путь.

До дівчатка за хвилинку<br />
рукавичку віднесли,<br />
І всі разом круг ялинки<br />
танцювати почали.