О самота зелена, ніжно жадана,<br />
Від гомону далека людського!<br />
За нами в неї двоє чад божественних<br />
Іде: вино й любов, о Лідіє!

Ах, як сміється у прозорім келиху<br />
Ліей в своїй довічній юності!<br />
Як у твоїх очах, осяйна Лідіє,<br />
Любов говорить тріумфуюча!

В альтану сонце заглядає скрадливо;<br />
Рожево у моїм ламається<br />
Воно кришталі і тремтливим золотом<br />
В твоїм мигтить волоссі, Лідіє.

В твоїм волоссі чорнім, біла Лідіє,<br />
Троянда тихо в'яне, бліднучи;<br />
В моєму серці сум солодким розпливом<br />
Пригашує любові полум'я.

Скажи: чому в цей вечір огнесяючий<br />
Зітхання тайні морю вириваються?<br />
Які, про що пісні, осяйна Лідіє,<br />
Співають між собою пінії?

Поглянь: горби простерли руки з тугою<br />
До сонця, що пливе за обрії;<br />
Вкриває сонце тінь: вони останнього<br />
Цілунку в нього просять, Лідіє.

Тінь гусне, і цілунків я проситиму<br />
Твоїх, Ліею, боже радості!<br />
Твоїх очей проситиму я, Лідіє,<br />
Коли Гіперіон закотиться.

Вниз котиться і час. О рожевіючі<br />
Уста, ви — цвіт душі! Розкрийтеся!<br />
О цвіте прагнений, подай же келих свій!<br />
О руки любі, розхилітеся!

--------------------------<br />
* Час минає (латин.).