Роздуми в день від'їзду
Роздуми в день від'їзду
Адам Міцкевич<br /> Роздуми в день від'їзду
Перекладач: О.Ющенко<br /> Джерело: Міцкевич Адам. Вибране: Поетичні твори.— К.: "Веселка", 1984
I звідки цей жалю чудного прояв?<br /> Я до самотніх знов іду покоїв,<br /> Немов забув щось; поглядом змутнілим,<br /> Немовбито в обличчя друзям милим,<br /> Дивлюсь на стіни! Вечори й світання<br /> Вони терпляче слухали зітхання.<br /> Біля вікна просиджував я часто,<br /> Не знаючи, кого чекав, як щастя...<br /> Усе тут надокучило до краю.<br /> Ходжу й думки сумні перебираю,<br /> Іду без цілі до дверей, і знову<br /> Годинника залізну чую мову,<br /> За тактом такт. Десь шашіль заховався<br /> I, мов коханець любій, обізвався.<br /> От візники. Надходить ранок швидко.<br /> — Беріть книжки й дрібні оті пожитки!<br /> Тож їдьмо! Непривітні ці пороги!<br /> Не вчую слів: "Щасливої дороги!"
Що ж, місто це покину: швидше б зникли<br /> З очей жильці, що серцем не привикли<br /> До мене. Сліз чи смутку не бажаю<br /> Завдати їм, коли я від'їжджаю.<br /> Як по луці, що райдугою грає,<br /> Пушинка із кульбаби пролітає,<br /> Що здмухнута із в'ялої стеблини,<br /> I десь троянду по дорозі стріне,<br /> Захоче біля неї відпочити,<br /> Та вітер знов жене її сердитий,-<br /> Так я наймення й постать невідому<br /> Носив по вулицях у місті цьому.<br /> Рої красунь люб'язно і ласкаво<br /> Мене стрічали: зайда! як цікаво!<br /> Метеликом милується хлопчина.<br /> Зловив — і випустив: хай далі лине!
Летім! Є крила в нас для повороту,<br /> Летім і більш не знижуймо польоту!<br /> А в пам'яті: юнак із батьківщини<br /> Від друзів, від коханої дівчини<br /> В дорогу їхав. I хустки, і листя<br /> Услід шуміли. Сльози впали чисті,-<br /> Я, молодий, в плачі вбачав розраду.<br /> Тепер же все лишилося позаду!<br /> Неважко молодому і вмирати —<br /> Він мислить жити в серці друга, брата,<br /> Жони... Але старий розкрив облуди,<br /> Не вірить в людські і надлюдські чуда,<br /> Він зна: назавжди ляже у труну.<br /> Від'їзд — як смерть. В хвилину цю сумну<br /> Я — ніби мрець. Сідаймо. Не затрима<br /> Ніхто труну в дорозі, та й очима<br /> Не проведе — і вдома сліз не зронить,<br /> Почувши, як дзвінок поштовий дзвонить.
1825, 29 жовтня, Одеса