Той втратив глузд, який річ заведе,
Що може він любить годину;
Й не те, що швидко так любов пройде,
А що й за менш іще хтось гине.
Й тоді повірить хто мені,
Що рік горю вже в цім вогні?
За натяк вже б насмішку заслужив,
Що в спалахах найбільших день прожив.
Коли в любові пастку потрапляє,
Ах, яким дурником є серце!
Воно саме себе ж і спопеляє...