Всі вироки, здається, проказав<br />
Рвучким і ярим віршем… А Росія<br />
Ще догнива, як здохлий бронтозавр,<br />
І труп — горою — мертво бовваніє.

О люте стерво! Твій посмертний дух<br />
Ще мстить — смердячий, безнадійний Лазар, —<br />
Але намарне: навіть гній потух,<br />
І тільки низом стелеться зараза.

Даремно радиться синедріон<br />
Крикливиць та шаманів євразійських —<br />
Бо ні хороби віку, ні Сіон<br />
Не воскрешать. Бо сонценосним військом

Епоха йде молитви і огня,<br />
Земля напнулась готикою росту<br />
Й, де нині — бруд, де — парші і короста,<br />
Дзвенітиме прозора радість дня.

Крізь гноїща, крізь цвинтарі руїн<br />
Буятиме нестримний рух природи,<br />
І, замість цих калічних україн,<br />
Рослинами зростатимуть народи.

Ще прогримить останній судний грім<br />
Над просторами неладу і зради<br />
І виросте залізним дубом Рим<br />
З міцного лона Скитської Еллади.