Темні гори північні
за містом стоять, мов стіна. Світлі води за муром міським
пропливать зі сходу. Попрощаємось тут:
жде тебе неблизька далина, Піднімають вітрила,
і човен виходить на воду. Хмари плинуть, і думи
мені повідають твої, Будить сум у душі
це повільне прозоре смеркання Ти рукою махнеш —
і, схиляючись до течії, Кінь мій журно в цю мить
заірже в тишині на прощання.