Пролог до невідомої поеми
Пролог до невідомої поеми
І<br /> Не я пишу оцю поему,<br /> а тисячі:<br /> з блідими виснаженими лицями, з чорними<br /> трояндами під очима...<br /> Тепер,<br /> коли на тротуарах, блідих од снігу,<br /> на кожній вулиці, на кожному розі<br /> мерзне дітвора з цигарками "Пароль"<br /> і "Ауаігіі".<br /> Тепер,<br /> коли жінки революції перестали одягати<br /> обідрані шинелі,<br /> робити аборт, стригти волосся:<br /> руде, чорне, каштанове<br /> і т. і...<br /> і т. і...<br /> Тепер,<br /> коли попи почали прилюдно палити<br /> цигарки<br /> і стригти волосся:<br /> руде, чорне, каштанове<br /> Я чую, як пахне димом і кров'ю<br /> кожний удар мого золотого годинника,<br /> на якому чітко вибито:<br /> "Герою Перекопа от Реввоенсовета<br /> N-11 армии".<br /> II
Це було в далекій невідомій країні,<br /> такій невідомій, як моя поема.<br /> Я не знаю, що буду писати далі,<br /> як не знаю,<br /> хто заронив мені в жили<br /> отой тривожний рух<br /> солодких атомів гемоглобіну...<br /> як не знаю,<br /> чого то блукають на панелі тіні<br /> дротові<br /> в ритмічнім хитанні,<br /> в безжурнім хитанні...<br /> Це було в далекій невідомій країні,<br /> такій невідомій, як моя поема.
III
Я прийшов на станцію "Революція",<br /> коли ударив другий дзвінок.<br /> Дівчина з очима газелі спитала:<br /> "Ваш партквиток?" —<br /> "279305"—<br /> "Вагон передостанній".<br /> Дим...<br /> Дим...<br /> Дим...<br /> Київ в руках повстанців,<br /> а небо — на бурі, а небо — на грози...<br /> "Якого полку?.." —<br /> "7-го советского"<br /> Тра-та-т... тах...<br /> А небо — на бурі... а небо — на грози...
V
Ой, морозе, морозе!<br /> Який же ти геніальний художник.<br /> Коли дивишся на шибки, розмальовані тобою,<br /> то здається,<br /> що блукаєш ти десь у Криму по провулках<br /> татарських аулів...<br /> Або читаєш поему:<br /> "Наль і Дамаянті"...<br /> Ох, морозе, морозе!..
VI
А трамваї на стіни будинків, на панелі й на<br /> рейки кидають<br /> килими сині й прозорі...<br /> Це я ходжу по місту з одрізаною головою<br /> і на руках у мене б'ються і дзвенять одинокі<br /> жилки,<br /> а може, вулиці майбутнього міста...<br /> Чи чуєте мене, поети селянські?<br /> На холодних станціях республіки<br /> в вікна заглядають явори,<br /> і мчаться, мчаться ешелони — в холодне око<br /> зорі...
А трамваї на стіни будинків, на панелі й на<br /> рейки кидають<br /> килими сині й прозорі...<br /> Це я ходжу по місту з одрізаною головою...<br /> Неп.<br /> 1922