Ледве-но співом залився<br />
Жайворон перший на сонці,<br />
Пролісок милий розкрився<br />
У золотій оболонці.

Я

Квітонько, рано зійшла ти!<br />
Віє ще хуга зимова,<br />
Білі на пагорбах шати,<br />
Холодом диха діброва.

Знову сховайся до нені,<br />
Очка примруж золотисті —<br />
Вб'ють тебе зазимки млисті,<br />
Роси ранкові студені!

Квітка

Хутко життя моє лине:<br />
З ранку живу й до смеркання.<br />
Краще цвітіння хвилини,<br />
Ніж цілий рік зав'ядання.

Друзям шукаєш ти квіти,<br />
Втішити хочеш кохану —<br />
Їм на віночок зірви ти<br />
Квітку найпершу весняну.

Я

Бачу весняночку просту<br />
В травах сухих серед гаю.<br />
Мало пишноти і зросту,<br />
Звідки ж ця гордість — не знаю.

Ані троянди кольорів<br />
Ти не дістала уранці,<br />
Ані в лілеї уборів,<br />
Ані в світання рум'янців.

Я у вінок для оздоби<br />
Вплів твої квітоньки милі.<br />
Чи ж припадеш до вподоби<br />
Друзям моїм і Марилі?

Квітка

Друзі вітатимуть радо<br />
Квітку малу з переліску.<br />
Скромна і мила принада<br />
Дружбі миліша від блиску.

Але, небесна Марилько!<br />
Що тобі перша билина!<br />
Їй нагородою тільки<br />
Буде... ах! перша сльозина.