Уздовж причілля тінь лягає вогко,<br />
а коло брам розколений колодязь,<br />
у землю встромлений, немов колода,<br />
зеленим, молодим сміється мохом.

Патлатий, кучерявий прочитан<br />
руками обіймає червінь цегли<br />
та головою похитує легко<br />
над проминанням людських правд й оман.

В труні віків лягли дні юні замку,<br />
минувшини обвило листя клямку,<br />
та й, може, сотий сніг на полі тане,

новими бурями співа Вкраїна.<br />
О пісне, як же ж часто прочитаном<br />
цвітеш ти буйним на життя руїнах.