Ніколи і нізащо<br />
дорослим не позаздрю!

На них дивитись —<br />
просто сміх.<br />
Скажіть:<br />
хіба життя у них,<br />
коли нічого в світі<br />
не можна їм робити?!

Не можна їм на дерево,<br />
хоч це і дуже просто,<br />
аж на вершечок здертися.<br />
Адже вони — дорослі...

Не можна грати у футбол<br />
на вулиці завзято<br />
і, у вікно забивши гол,<br />
через паркан тікати.

Та й серед парку, по траві,<br />
босоніж, без сорочки<br />
не можна погасати їм.<br />
Адже вони — дорослі!..

А я?<br />
Як тільки я схотів —<br />
м'яча ганяв<br />
аж п'ять годин,<br />
тоді на клен собі заліз,<br />
сховався в теплім листі,<br />
сидів і позирав униз,<br />
ще й, наче шпак,<br />
посвистував,<br />
а потім бігав по траві<br />
та в ній метеликів ловив.

Оце життя — хороше!<br />
Не те, що у дорослих...

Та ще скажу по честі,<br />
щоб ви про все вже знали:<br />
дорослим можна дещо,<br />
хоч дуже й дуже мало.

Ну, з'їсти пуд морозива<br />
дозволено дорослому.<br />
Ну, можна, скільки влізе,<br />
дивитись телевізор.<br />
Ну, можна ще не спати<br />
і цілу ніч читати.

Але хіба ж то здасться<br />
така дрібниця щастям?..

Тому ніколи і ніде<br />
дорослим я не заздрю,<br />
бо я дорослим буду теж,<br />
а він малим — нізащо!