Я переказую, що розповідав Мідер, маючи на меті мораль. Йому докучав ведмідь грізлі, настільки сміливий і лютий, Що забирав м'ясо карібу з-під стріхи хати. І ще. Людину він мав за ніщо і не боявся вогню. Аж одної ночі почав гупати в двері І розбив вікно лапою, тож вони, наїжачені, Лежали з рушницями і чекали ранку. Він повернувся під вечір наступного дня. І Мідер вистерлив Зблизька, під ліву лопатку. Це був стрибок і біг, Ні, не біг, ураган, бо навіть поцілений в серце Грізлі, як каже Мідер, біжить поки не упаде. Потім він знайшов його за слідами і тоді зрозумів, Звідки бралась чудна поведінка. Пів щелепи у звіра роз'їли загноєні рани. Зубний біль, роками. Біль з неясних причин, Який підштовхує іноді нас до безсенсовних діянь І дає сліпу відвагу, бо нам все одно, Аж виходимо з лісу, не завжди з надією, Що вилічить нас якийсь небесний дантист. Переклад Тараса Прохаська