1 На вулицях міста усе поспішає: ідуть пішоходи, несуться трамваї, автобуси мчать, пробігають таксі. Усі поспішають, працюють усі. І був там автобус — великий такий, блискучий, червоний і дуже швидкий. Одне тільки лихо: куди б він не їхав, завжди буркотів, працювать не хотів: — Не хочу возити по місту людей. Не хочу гудіти, катати дітей. Візьму та втечу, і поїду я сам співати-гудіти полям і лісам. І от серед ночі, як люди поснули, в автобуса очі ураз спалахнули. Тихенько, поважно сирена гудить. І двері гаража відкрилися вмить. І виїхав з нього автобус врочисто шукати дорогу по сонному місту. Шофера немає, ніхто не сидить. Він сам повертає туди і сюди. Повз темні будинки, заводи та міст виблискують шини великих коліс. Останні будинки лишились позаду. І їде автобус по полю у ліс. 2 Освітлює місяць м'який моріжок. Зайчатка зійшлися в веселий танок, і білки стрибають на мшистому пні, і птахи співають — радіють весні. Та що це? Ой, що там так страшно гуде, крізь морок-темноту по лісі іде? Злякались звірята, сховались в кущах і дивляться здалека: що там за жах? Це їде автобус по лісі вночі. Великі колеса ламають кущі. І вогняним поглядом два ліхтарі, мов очі, вп'ялись в лісові чагарі. І раптом мотор закахикав і став. Колеса загрузли між стеблами трав. Сирена гуде і лютує — дарма. І охнув автобус: — Бензину нема! З Здивований ліс прокидається вранці: великий автобус стоїть на полянці. В очах-ліхтарях погасились вогні, і дужі колеса уже не страшні. Залазять в автобус звірята та звірі. Розсілись на подушках, як пасажири. Лисиця — в кабіні, неначе шофер, а птиці-синиці сідають на верх. Сідають на дахові птички-синички, приносять стеблинки, приносять травичку і вже починають гніздечка мостить. А білки-ласухи, пухнастенькі шубки, горіхи гризуть, і летять шкаралупки під напис: "Не можна плювать і смітить". А зайчики влізли з ногами на лави. А миші прогризли дірки для забави. І крутить лисиця кермо без пуття. І всюди безладдя, і всюди сміття. Нещасний автобус і плаче й зітхає: — Чому я тікав від веселих трамваїв? Навіщо тікав від хороших людей? Навіщо тікав від маленьких дітей? Щоранку мене напували бензином, і чистили боки, й ладнали машину, і всі поважали й хвалили мене, і діти маленькі любили мене. А звірі глузують з недвижних коліс і зовсім не бачать автобусних сліз, і зовсім не чують зітхань і плачу. І гірко, і боляче так втікачу... І, мабуть, автобус загинув би так. Та раптом над лісом пронісся літак. — Привіт тобі, друже! — гукнув на льоту. І крикнув автобус: — Товариш, рятуй! Літак приземлився і вимкнув мотори. Налякані звірі сховались у нори. — Що сталось? — питає.— Чого ти тут сам? Бензину немає? Так я тобі дам. І стало так весело й радісно враз. Крутнулись колеса, і пихкає газ: — Доволі, доволі по лісі блукать. Не буду ніколи я з міста тікать! І зразу ж автобус поїхав назад — від птиць та звірів до хороших хлоп'ят. — Сідайте, хлоп'ята, в автобус ураз! Я буду катати по вулицях вас. Навколо трамваї, дзвінки голосні. Хлоп'ята співають веселі пісні. А з неба, з-під хмари, підспівує в такт хороший товариш — веселий літак.