Пряжа
Пряжа
Той, хто крадьки зазирає у вікно,<br /> хто високий і сивоокий двадцятої осені<br /> двадцятого віку,<br /> той уздрить, яка дівка чемна до роботи, а яка ні.<br /> А ти ховаєшся, бо засинаєш біля куделі,<br /> зронивши веретено…<br /> Назирці іду за тобою,<br /> бо прядеться моя нитка із твоєї куделі,<br /> яку носиш за поясом.
Сива нитка із перемішаної чорної з білою вовни.<br /> Ідеш і прядеш, а я<br /> перешепотів услід віршами<br /> всі твої ліси і груні,<br /> твою толоку і твою афинниковату,<br /> твою маржину і твої сіна.<br /> Та не вишептати тебе<br /> із клубків нитки сивої – сивих гір твоєї молодості,<br /> та навіть із пожовклої фотокартки сорок шостого,<br /> де нарешті не ховаєшся,<br /> бо вже всі знають, до кого ти чемна.