Куди сповершені гранітні горді стіни<br />
І смерековий ліс у вічній млі дрімучій —<br />
В провалині страшній, у темних борів тіні,<br />
Мов срібнолетний вуж, там повзе Прут ревучий.

Глянь в пропасть, звідкіля той дикий рев несеться,<br />
Де хвиля з лоскотом в безодню поринає,<br />
Де бовван на стрімкій підводній скелі дреться<br />
І береги піни завоями вбирає.

Де в коло челюсті, обриви скель холодні,<br />
На чолах їх віки пером дощів порили<br />
Природи засуд сей страшний в своїй погрозі;

Хто боввани ті вздрить, що гинуть у безодні,<br />
Хто хвиль почує рев — геть гордість! Хай безсилий<br />
Дух задрижить в покорі і тривозі!..

***

Джерело:Цифрова Українська Бібліотека.