
 <blockquote>. . . wie menschlich sie Madonnen planen...<br />
Р. М. Р і л ь к е.</blockquote>

1.

Під позолоту повечір'я — прозоріш синь.<br />
Над містом сяє хмарний вирій — лунка глибінь.

Над містом шерех крил небесних, крик ластівок,<br />
І, ніби по минулих веснах, мій легкий крок.

Так примиренно і так просто простує ніч.<br />
На ликах Карлового Мосту відблиски свіч.

Тоді вщухає пломінь спраги — співуча мить! —<br />
І вічність на камінні Праги ляга спочить.

2.

Літо росте й проростає крізь все, —<br />
Ссуть коріння і пружаться віти,<br />
Кожна квітка солодку ваготу несе,<br />
Туго — персами воздуху — вітер.

Кров зелена кружляє по жилах рослин,<br />
Людським тілом владає,— червона.<br />
Всесвіт — храм, де копула блакитних глибин<br />
Двиготить злотосоняшним дзвоном.

3.

Може, власне, в цім парку, мрійний юнак,<br />
За ростом рослин слідкуючи тільки, —<br />
Знаходив вічности тайний знак<br />
Райнер-Марія Рільке.

Тануло небо, як віск голубий,<br />
На листях тремтіли соняшні краплі,<br />
Шепотіли крилами святі голуби<br />
Про святі міраклі.

І глибоко внизу — срібний клекіт ріки, —<br />
В кам'яних берегах пропливала Влтава,<br />
А над Прагою сяяли сонцем віки,<br />
Чатувала архангелом слава.

1926