Повстання
Повстання
<blockquote>Андрієві Заливчому</blockquote><br /> I
Де оспіваний задуманим поетом<br /> Сивий морок звис над сонним містом, —<br /> Кинуто Революційним Комітетом,<br /> Наче іскру в порох терориста.
Наказ дано (коротко й суворо):<br /> Вдарити й розбити ворогів.<br /> Спало тихе місто і не знало — скоро<br /> Звідкись грізний гримне стріл.
Над безлюдністю провулочків порожніх<br /> Білий ранок опалево плакав.
Раптом — п-ббах! — і другий, третій стріл<br /> тривожний,<br /> Кулемет нервово зататакав...
Легко так дісталась перша перемога;<br /> Ворога змішав безумно смілий напад.<br /> Панцирник здобуто... Ах, не йде підмога...<br /> І серця тривога стисла в чорних лапах.
Затремтів напружено мотор.<br /> Мов приріс наган до пальців,<br /> Ох, уже стискає міцно коло ворог,<br /> Кулі чітко лучать в панцир.
...А надвечір — все укрив туман.<br /> Сніг лягав (м'яко-м'яко танув...)<br /> На заціплений в руках наган,<br /> На червоночорну рану.
II
Хтось вночі заломить у смертельній тузі руки.<br /> Наче хвиля, защемить печаль,<br /> Жалобні Шопена звуки<br /> Розіллє, ридаючи, рояль.
Душ блакить пекучо повна вщерть;<br /> Розгорілась, ятриться любов'ю:<br /> За життя розплата тільки кров'ю,<br /> Тільки смертю переможеш смерть.
III
Гарячкове стукав, поспішав телеграф,<br /> Знову кинув іскру комітет:<br /> — Кров горить на наших прапорах,<br /> Наша кров.
— Вперед!