Це буде так: в осінній день прозорий<br />
Перейдемо ми на свої дороги.<br />
Тяжке змагання наші душі зоре,<br />
Щоб колосились зерна перемоги.

І те, що мрією було роками,<br />
Все обернеться в дійсність і можливість, —<br />
Нам буде сонцем кожний кущ і камінь<br />
У ці хвилини — гострі і щасливі!

Подумать тільки: наші села й люди,<br />
А завтра прийдемо — до свого міста!<br />
Захоплять владно зголоднілі груди<br />
Своє повітря — тепле та іскристе!

Та звідкись сум зловіщий вітер вишле,<br />
Щоб кинуть серце у крижаний протяг:<br />
Усе нове… І до старої вишні<br />
Не вийде мати радісно напроти…

Душа з розбігу стане на сторожі,<br />
Щоб обережно, але гостро стежить<br />
Всі інші душі — зимні чи ворожі —<br />
І всі глибокі поміж ними межі.

І часто серце запалає болем,<br />
А щось гаряче аж за горло стисне,<br />
Коли над рідним, тим же самим полем<br />
Зависне інша, незнайома пісня.

Чекає все: і розпач, і образа,<br />
А рідний край нам буде — чужиною.<br />
Не треба смутку! Зберемось відразу,<br />
Щоб далі йти — дорогою одною.

Заметемо вогнем любови межі,<br />
Перейдемо убрід бурхливі води,<br />
Щоб взяти повно все, що нам належить,<br />
І злитись знову зі своїм народом.