Повернення
Повернення
ПОВЕРНЕННЯ
1.<br /> Ми зачинались зі скрипу коліс,<br /> З мокрого блиску бруківки. Ми генно<br /> Закарбували обличчя буденне<br /> Хижого часу. З поточених риз,<br /> З бурого шмаття катованих, із<br /> Ніжного шовку ми шили знамена<br /> І розправляли могутні рамена,<br /> І підкидали у вогнища хмиз.
2.<br /> Не загортай мене, не загортай.<br /> Я вся тремчу, а тіло світить місячно.<br /> Я вийшла з безконечних повертань –<br /> Готуй на ложе теплу шкіру лисячу.
Не загортай. Я сором віджену.<br /> Стікає воском наша ніч беззоряна.<br /> Зліпи собі із марева жону,<br /> Таку, із сяйвом місячним, спрозорену.
3.<br /> У чорних зливах – звивниці гадючі<br /> Зі срібла, що дається задарма.<br /> У зимних мурах келії пітьма –<br /> І хижо свіять очі всевидючі.
Біля розп’яття складено ножі.<br /> Гамселить в вікна злива кулаками.<br /> То чи нема лукавого між вами,<br /> Погорді малослівнії мужі?<br /> Не мовлено. Не стулено очей.<br /> І в темряві, зібгавши плащ недбало,<br /> Хтось витягне з-за пазухи кресало –<br /> Й червоний пломінь пальці обпече.
4.<br /> До чаші губи обпекти.<br /> Вогонь облизує полінця.<br /> Парує, спінений по вінця,<br /> Напій хмільної гіркоти.
Я не віддам тобі цю мить.<br /> Ти маєш все в твердій правиці.<br /> Для тебе замки і пивниці,<br /> І зброя золотом горить.
Я не віддам тобі цих сліз,<br /> Щоб ти в пітьмі крихкого ранку,<br /> Лишивши темнокосу бранку,<br /> Не згадував про скрип коліс.
Вони будили нас, коли Ми, заворожені і тихі,<br /> Тілами, повними утіхи,<br /> Переплітаючись, пливли
Морями сонними. Та в ніч<br /> Вдирався скрип коліс. І кволо<br /> Крізь потаємне забороло<br /> Цідились промені сумні.
5.<br /> Дороги. Курява. Плащі<br /> Тяжкі від вітру. Йдуть обози.<br /> Щити черкають об мечі.<br /> Вітри пекучі сушать сльози<br /> Запалених очей. Похід.<br /> Риплять розтріскані колеса.<br /> І зір, задивлений на схід,<br /> Шукає сонця в безнебессі.<br /> Тримають обрій на плечах<br /> Дороги, здимлені і сиві,<br /> Упавши ницма. І мовчать<br /> Брати, суворі і щасливі.
6.<br /> Птиці чужі повертають. Ячать безголосо.<br /> Шолом вінцем обіймає прозоре чоло.<br /> Плащ обвисає додолу підбитим крилом,<br /> І на душі, як на прощі, голодно і босо.
Порх сідає на вії. То степ розгортає<br /> Саван не тканий ніким із невільниць твоїх.<br /> Сонце вкладається в головах сонних доріг.<br /> І поміж тишу трава проростає. І тая
Вічна твоя нерозгадана мука в стеблину<br /> Переливається. Журно шепоче трава:<br /> Переживаю живих я, жива я, жива.<br /> Перепочинь, розчинись у мені на хвилину
Ти, в кого очі запалені маревом степу,<br /> Ти, в кого пальці вросли у руків’я меча.<br /> Птиці чужі в небесах безголосо ячать.<br /> Дихає кінь під крило тобі вогко і тепло.
7.<br /> Ти повернувся на щиті.<br /> Слова, як луни у проваллі,<br /> Пусті. Ти очі мав зухвалі,<br /> А ще мав кучері густі.<br /> Ти повернувся на щиті.<br /> І спис покали із тобою.<br /> Ти не кохався із журбою<br /> І не тужив на самоті.
Ти мав рамена, як щити.<br /> Ти знався на мечах і винах.<br /> Ти порохом затер сивини.<br /> То як же, як же мудрий ти,
З погордим глумом на устах,<br /> Дозволив, за чиїм велінням,<br /> Щоб я, котра була лиш тінню,<br /> Тебе приймала зі щита?!.