Іван Тургенєв Поріг Перекладач: Микола Вороний Я бачу величезну будівлю. В передній стіні вузькі двері відчинено навстіж; за дверми понура тьма. Перед високим порогом стоїть дівчина... руська дівчина. Морозом віє та безпросвітна тьма, і разом з льодяною цівкою вилітає з глибини будівлі повільний та глухий голос: — О ти, що хочеш переступити сей поріг, чи знаєш же ти, що тебе чекає? — Знаю, — відповідає дівчина. — Холод, голод, ненависть, глум, погорда, зневага, тюрма, хвороба, навіть смерть... — Знаю. — Цілковита зацураність, самотність... — Знаю. Я готова. Я знесу всі страждання, всі удари. — Не тільки від ворогів, але й від рідних, від друзів? — Так... і від них. — Добре. Ти готова на жертву? — Так. — На безславну жертву? Ти загинеш, і ніхто... ніхто не знатиме навіть, чию пам'ять шанувати. — Мені не треба ні вдячності, ні жалю. Мені не треба імені. — Чи ж готова ти... на злочинство? Дівчина похнюпила голову. — I на злочинство готова... Голос не зараз розпочав свої запити. — А чи знаєш ти, — заговорив він нарешті, — що ти можеш зневіритись в тім, чому віриш тепер, можеш прийти до мислі, що помилилась і даремно згубила своє молоде життя! — Знаю і се. I все ж таки я хочу ввійти. — Ввійди! Дівчина переступила поріг — і важка заслона впала за нею. — Дурна! — проскреготав хтось ззаду. — Свята! — почулось звідкись у відповідь.