
 <blockquote> Пам'яті академіка О. І. Білецького </blockquote>

Помирають майстри. Чітко значать віки.<br />
їх життя вперезало вогнями й димами.<br />
В груди траурних маршів<br />
дзвенять молотки,<br />
І влягаються думи золотими томами.

Люди круто жили. Люди в сонце ходили<br />
І державу науки несли на плечах,<br />
Люди гупали кайлом в оранжеві брили,<br />
Люди шквально згоріли,<br />
щоб день не зачах.

Амплітуда людська —<br />
від колиски до гробу.<br />
Та не знати народу таких амплітуд,<br />
Бо ошпарює реквієм мою душу окропом<br />
І сподівану зрілість вишукує тут.

Сплять монархи труда. Зріє черга велика<br />
До незайнятих тронів крізь думи густі.<br />
Підмайстри мого віку!<br />
Я ваші ридання покликав,<br />
Щоб на цвинтарі чолами підрости...