Помер рекрут в непривітній столиці<br />
здалека від свого села,<br />
від матері, убогої вдовиці,<br />
від любки, що в селі жила.<br />
Помер, не бачивши у час конання<br />
ні слізки жалю, ні зітхання.

І вже єго везуть на чорнім возі,<br />
в могилу піп єго веде,<br />
музика грає марша по дорозі,<br />
гурток вояків мовчки йде.<br />
Лише не видко біля домовини<br />
ні матері, ні любої дівчини.

Помер рекрут, і труби грають смутно<br />
єму, байдужому в труні;<br />
під віком жалісної гри не чутно,<br />
бо він лежить у вічнім сні.<br />
Вже дзвонять дзвони на цвинтарній<br />
брамі —

вітають гостя, що спочине в ямі.

А там в селі єго убога мати<br />
до нього пише лист дрібний:

"Мій сину иаймиліший, що чувати?<br />
Чому не пишеш, чи гнівний?<br />
Кланяєсь Настя Василеві свому...<br />
Чи ти приїдеш на різдво додому?.."

1894