Вулиця довга, немов життя моє.<br />
Ридання оркестру і рип чобіт.<br />
Попереду цвинтар хрести заламує,<br />
Обабіч городи, паркани, дріт.

Зима, і вулиця снігом всипана,<br />
Провулки чорні на тлі снігів.<br />
І сині тіні дерев знесилених,<br />
І сині струмені з димарів.

Завернути б у провулок<br />
До Марії в хату.<br />
Може, там знайти притулок<br />
Альбо смерть вблагати.

Завернути б у провулок<br />
В хату до Варвари.<br />
Бо єдиний порятунок —<br />
В землю, їй до пари.

Та вже не збочити, все заметено,<br />
І сніг рипить, і сурми ревуть.<br />
І довга вулиця, як доведення,<br />
Що є прямою остання путь.

І вже лелекою, вже лілеєю,<br />
В сорочці білій — у білу путь…<br />
Шорсткі долоні твої, Офеліє,<br />
Притну до рота — не одірвуть.

1968