Поет до музи
Поет до музи
Я весь свій вік одвікував у зраді,<br /> Я стяг свій часто кидав в боротьбі,<br /> Незрадно лиш твоїй корився владі<br /> I вірний був тобі.
Зачувши голос від вершин незнаних,<br /> На поклик владний я до тебе йшов;<br /> Устами одривавсь од уст коханих,<br /> Щоб буть з тобою знов.
В степу широкім, під легкою тінню<br /> Рожевих хмар, під тихий шум ланів<br /> З твоїх зітхань і власного тремтіння<br /> Снував я ніжний спів.
В тортурах пристрасті, в огні жадання,<br /> Життя віддавши пoривам грізнuм,<br /> Я знав, я знав, що муку і кохання<br /> Тобі переповім.
I як конала та на ложі смерті,<br /> Що мрії всі я з нею звик ділить,<br /> Крізь тугу й жаль я відмічав, упертий,<br /> Всі риси, кожну мить.
Палаючи в нестерпному стражданні,<br /> Любовно оглядаючи курок,<br /> Втішався я, що із свого признання<br /> Тобі сплету вінок.
Чи то життя мене широке надить,<br /> Чи маю йти я в темряву нічну,<br /> Душа моя вовік-віків не зрадить<br /> Тебе, тебе одну.