Ясніє мій кинджал в оздобі золотій,<br />
Холодна і несхибна криця,<br />
I криє гарт його нещадний, бойовий,<br />
Старого сходу таємниця.

Він верховинцеві товариш вірний був,<br />
I, не питаючи заплати,<br />
В боях йому не раз поваги роздобув,<br />
Скривавивши ворожі шати.

Забаві він годив, немов слухняний раб,<br />
На глум — дзвонив грізнuм докором,<br />
Оздоба дорога в той час йому була б<br />
Ганебним і чудним убором.

Господар ліг в бою, його ж на трупі взяв<br />
Козак із Терської станиці,<br />
I потім довго він занедбаний лежав<br />
Серед непотребу в крамниці.

I нині без піхoв, побитих у війні,<br />
Героя приятель незрадний,<br />
Повис як забавка у мене на стіні,<br />
Знеславлений і безпорадний.

I нині вже ніхто в досвідчених руках<br />
Не оберта його пестливо,<br />
I напису на нім з побожністю в очах<br />
Не перечитує гордливо.

Поете! Чи не так за нашої доби,<br />
Забувши yділ свій високий,<br />
Всю міць свою зміняв ти на земні скарби —<br />
Все те, що мав у давні роки.

Бувало, на луну речей твоїх палких<br />
Вставали вояки голінні,<br />
Твій вірш — то келих був на учтах гомінких,<br />
Кадило в храмовім склепінні.

I мов господній дух — наказ юрбі німій —<br />
Шугав, могутній і розлогий,<br />
Як горожанський дзвін на башті вічовій<br />
У дні напасті й перемоги.

Та надокучив нам суворий твій язик,<br />
Нас тішить золота омана;<br />
Наш вік, старіючи, немов красуня, звик<br />
Ховати зморшки під рум'яна.

Пророк осміяний, чи ти постанеш знов?<br />
Чи, нерішучий і тверезий,<br />
Не вирвеш марного із золотих піхoв<br />
Свого заржавленого леза?

Переклад М. Зерова