Почорніли заводі в озерах<br />
І ясніші стали разом з тим.<br />
Від листків падучих ніжний шерех<br />
Заплітається в ранковий дим.

Вставлено у вікна другі рами,<br />
Вата і калина поміж рам,<br />
Знову стали діти школярами<br />
І синиця дзвонить школярам.

Ніби на гравюрі Хокусаї,<br />
Ліс грабовий золотом іївіте,<br />
Щоголівське небо нависає<br />
Над землею — "синє, та не те".

У пучок останні квіти зв'яжем,<br />
Що морозом називають їх...<br />
Часом можна висловить пейзажем<br />
Те, для чого слів нема людсвких.

20 жовтня 1969 р., Київ