По-лицю-дощ
По-лицю-дощ
Великий воїн знищених племен,<br /> в Америці, в минулому столітті,<br /> мав найдивніше із усіх імен,<br /> він мав ім'я нечуване у світі:<br /> По-Лицю-Дощ, По-Лицю-Дощ,<br /> По-Лицю-Дощ!<br /> Чи не тому, що в нетрях він схищався<br /> і від дощу, мабуть, не захищався, —<br /> По-Лицю-Дощ, По-Лицю-Дощ,<br /> По-Лицю-Дощ!
Не Вовчий Плащ, не Бик і не Ведмідь,<br /> не Зуб Мустанга, не Перо Орлине, —<br /> він мав ім'я сумне і старовинне,<br /> його лице тверде було, як мідь.
Він був високий, гордий і красивий,<br /> із племені, котре не знало зради.<br /> Тоді це плем'я називали "сіу",<br /> на мові злості щось близьке до "гади".
Він знав про це і не повів бровою.<br /> Горіли джунглі, вилягав бамбук.<br /> Його вуста були тугі, як лук,<br /> натягнутий дзвінкою тятивою.
І ті орлині пера на чолі,<br /> той знак звитяг його над ворогами...<br /> Але було вже рідної землі —<br /> ото лиш та, що зараз під ногами.
А завтра, завтра!.. Сивіє волосся.<br /> Чужинські кроки б'ють у груди площ.<br /> Та що ви? Ні. Сльоза?! Це вам здалося.<br /> По-Лицю-Дощ... По-Лицю-Дощ...<br /> По-Лицю-Дощ...