— Жила собі одного разу дівчинка. Звали її Жовта Шапочка. — Ні, Червона! — Ой, я забув. Справді, Червона, Шапочка. Покликала її мама та й каже: "Послухай, Зелена, Шапочко..." — Та ні, Червона! — Ой, я забув. Справді, Червона. "Піди до тітки Діоміри й занеси їй картопляне лушпиння". — Ні. Йди до бабусі та занеси їй пиріжка. — Ну, гаразд. Дівчинка зайшла в ліс і зустріла жирафу. — Ти переплутав! Зустріла вовка, а не жирафу! — І вовк її питає: "Скільки буде шість разів по вісім?" — Зовсім не так. Вовк її запитав: "Куди йдеш?" — Твоя правда. І Чорна, Шапочка відповіла... — Це була Червона, Шапочка, Червона, Червона! — Так, Червона, і вона відповіла: "Йду на базар по баклажанний соус". — Та що ти балакаєш! Вона відповіла: "Йду до хворої бабусі, та не знаю дороги". — Твоя правда. І кінь сказав... — Який кінь? Це ж був вовк. — Ай справді вовк. І він сказав: "Сідай на сімдесят п'ятий трамвай, вийди на площі Дель Дуомо, зверни праворуч, там будуть три сходинки, а біля них лежатиме одне сольдо, обійди сходинки, візьми сольдо й купи собі жувальну гумку". — Дідусю, ти не вмієш розповідати казок. У тебе все переплутується. А жувальну гумку я хочу купити. — Гаразд, на тобі сольдо. І дідусь знову взявся читати газету.