Якось каже дід бабусі: — Розпали вогонь в печі Та для нашої Ганнусі Ти плескачика спечи. Замісила баба тісто І плескачика спекла, А тоді, щоб трохи вистиг, На віконце віднесла. От лежить пухкий плескачик На тарілці на вікні, Золотистий та гарячий, Боки випнувши масні. Десь ґуля Ганнуся, видно, Не куштує плескача. А йому лежать набридло, Стриб з вікна — й навтікача! Покотився, покотився По траві, мов коліща. Раптом зайчик-побігайчик Зустрічає плескача. — Ну й плескачик золотистий! Мабуть, добрий ти на смак? — Ні, мене не можна їсти, Я уславлений співак: Я — плескачик, Я гарячий, Загорілий в мене бік. І від діда, І від баби, І від внучки Я утік. Вирушаю мандрувати, Погуляю досхочу І від тебе, Від зайчати, Зараз, зараз утечу! Покотився, покотився По траві, мов коліща. Раптом вовк іде назустріч, Зупиняє плескача. — Ой плескачику хороший! Зараз я тебе ковтну! — Ні, не їж. Послухай, прошу, Як я пісню затягну: Я — плескачик, Я гарячий, Загорілий в мене бік. Я від діда, баби й внучки І від зайчика утік. Вирушаю мандрувати, Погуляю досхочу І від тебе, вовк зубатий, Зараз, зараз утечу! Покотився, покотився По траві, мов коліща. Ось іде ведмідь із лісу, Зупиняє плескача. — Ну й плескачик запашистий! Я б тебе охоче з'їв! — Ні, мене не треба їсти, От послухай краще спів: Я — плескачик, Я гарячий, Загорілий в мене бік. Я від діда, баби й внучки, Від зайчати й вовка втік! Вирушаю мандрувати, Погуляю досхочу І від тебе, волохатий, Зараз, зараз утечу! Покотився, покотився По траві, мов коліща. Враз як вистрибне лисиця З-під куща До плескача. — Ну й плескачик! Що й казати! Запашний від тебе дух... — Я умію ще й співати, В мене — голос, В мене — слух! — І почав співать плескачик: — Я гарячий, Я добрячий, Загорілий в мене бік. Я від діда, баби, внучки, І від вовка, і ведмедя, І від зайчика утік. І від тебе утечу я... А лисичка каже враз: — Щось тебе я кепсько чую, Заспівай-но другий раз! Ти співаєш дуже дзвінко, В тебе й справді голос є! — А сама в цей час торбинку З-під ялинки дістає. Та хвалько цього не бачить, Радий з успіху свого. Тільки вивів: — Я — плескачик... — А лисичка — хап його! І незчувся, як в торбинці Опинився наш співець! І лисичка по стежинці В ліс побігла навпростець. А в ліску мала Ганнуся Недалечко від тих місць Лісовую грушу трусить І грушки солодкі їсть. Загорілись в лиски очі, — Мабуть, груші ті смачні! — Ой, — говорить, — їсти хочу! Дай-но, дівчинко, й мені! — Бачить дівчинка: лисиця, Витівниця лісова! І на спинці у торбинці Щось ворушиться й співа: — Я — плескачик, Я гарячий, Загорілий в мене бік. Втік від діда, баби й внучки, Від лисиці я не втік!.. — Що ж, — Ганнуся каже, — миттю Натрушу тобі грушок. Стань-но ближче та під віття Підставляй свій лантушок! Розв'язала лиска торбу, А плескачик з неї — плиг! Та як кинеться моторно Прямо дівчинці до ніг. — Ой, рятуй мене, Ганнусю! Нагулявсь я досхочу. Я додому повернуся, Більш нізащо не втечу! Засоромлена лисиця Заховалась під кущем. А Ганнуся до бабусі Повернулась з плескачем.