Плавниками забили три древні кити<br />
По космічному терню…<br />
Три царі присягнули пустелю пройти,<br />
Положили на землю мечі і щити —<br />
Закривавлену скверну.

Полишили маєтки, наложниць, рабів,<br />
І свою охорону.<br />
Три царі відреклися земель і скарбів,<br />
Алтабасних уборів, вельможних гербів,<br />
І зложили корони.

Вони правили мудро, підносив народ<br />
Імена і престоли,<br />
Умлівали серця від сяйних позолот,<br />
Сонцеликих очей, і священних клейнод,<br />
І від рабської долі.

Три царі, три шляхетні земні владарі<br />
Із високого роду…<br />
Йдуть голодні й замерзлі старі злидарі,<br />
Йдуть на поклик, на голос ясної зорі,<br />
Осіянні і горді.

Їх гукають народи, такі ви одні,<br />
Не впокорені златом,<br />
Неспокійні дороги бувають земні .<br />
Доганяє їх час на баскому коні:<br />
Повертайтесь і правте.

Бо ніякого сенсу в тієї глави.<br />
Перевернута чаша…<br />
Залишили дари, покидали сакви,<br />
Вийшли грішні царі, повернулись волхви.<br />
...От у нас — все інакше…

В нас виходять святі, а вертають вожді...<br />
Хтось неначе наврочив.<br />
І немає кому, щоб зарадить біді,<br />
І немає часу щоб поглянуть Звізді<br />
У згорьовані очі.

Наталя Дзюбенко-Мейс