Пластунка N
Пластунка N
Так відступало твоє дитинство —<br /> ставився голос, губились друзі,<br /> високо в небі міцно і стисло<br /> висло життя, мов сережка у вусі.
Так ми жили — голосні й недолугі,<br /> вплетені в часу стрічку трофейну,<br /> блудні поборники бугі-вугі,<br /> скурвлені діти міцного портвейну.
Ти одягала військові боти,<br /> бігла до школи — пенал, олівчик.<br /> Все ще попереду — перші аборти,<br /> татові джинси, мамин ліфчик.
Ще підіймало звивисту хвилю.<br /> Срібна розгромлена клавіатура<br /> ще формувала основи стилю —<br /> так починалася контркультура.
З теплими гільзами "Біломору",<br /> з ковдрами битих студентських акцій<br /> так наполегливо рвався угору<br /> змучений блюз твоїх менструацій.
Що нас єднало? Загоєні сварки<br /> падали в ніч, як у воду весла.<br /> Ми відкривались, творили шпарки.<br /> Теплі вітри мимоволі занесли
смуток у душі, мов мед у соти.<br /> Як ми трималися, Бога ради! —<br /> попри усі божевільні гризоти,<br /> попри задрочки радянської влади.
Цим і завершилось. Тлінь мажорна,<br /> стишена хвиля, сутінь озерна.<br /> Схиблений час розтинає, мов жорна,<br /> спільного досвіду темні зерна.
Тільки я знаю — між гострого віття,<br /> в перенасиченій біосфері<br /> так лише варто вживати повітря,<br /> так лише слід прочиняти двері.
Липне до уст почуття морфеми —<br /> альтернативна прозора вода ця.<br /> Те, що було, не розіб'єш на теми.<br /> Так ми кохали. І нам — воздається.