ЦВІТІВ Весняна роса — то сльози цвітів. Коли в старину забив їм воріг їх матір, царівну-русалку, тоді віддзвонили вони своїми чашами-дзвінками похоронну, жалібну пісню, заплакали ревними сльозами й присягли ніколи не забувати своєї дорогої пістунки. Звичайно як сирітки. Куди їм метатись!? Вони вірні своїй присязі: все святкують це сумне свято, все у них кануть сльози. Сльози — то одинокий цілющий лік на їх пекучий біль. Вбивник їх матері, земний цар Змій, упивається їхніми сльозами та й глузує з них. Сердешні ці цвіти!.. Й ніжні цвіти України поминають сльозами насильну смерть своєї неньки. Душогубець, їх ворог, скошує ці ПОВНІ сліз чарочки собі на напиток. Його не лякає плач цвітів!..