Починається царство драконове,
за Північними ворітьми. Полум'яні ікла прорізують
непорушний простір пітьми. Не доходить ні світло сонячне,
ані місяць не пропливе,- Лиш північний вітер регочеться
або штурма люто реве. Тільки сніг летить межигір'ями,
і ламає гілля в садах, І вкриває, немов циновкою,
старовинної вежі дах. Я сумую дванадцять місяців,
безліч довгих ночей і днів, Я давно розучилась сміятися
і забула про щирий спів. До воріт притулюся зажурено,
перехожим дивлюся вслід. Скільки мужу моєму випало
на військовій дорозі бід! Розлучилися ми, попрощалися —
не могли розійтись ніяк. Ось висить на стіні твій тигровий,
вкритий золотом сагайдак. Дві стріли в оперенні білому...
Хоч і гостра кожна стріла, Оселився павук між стрілами,
тоскна павоть їх повила. Сагайдак той пилом вкривається,-
що робити я маю з ним, Якщо муж мій уже не вернеться
з поля бою у рідний дім? Я давно не можу дивитися
на дарунки твої без сліз,- Ось лежать вони сивим попелом,
ось вже й вітер його розніс. Коли Жовта ріка розіллється,
то загачують береги, А назустріч вітру північному
важко поночі йти крізь сніги.