Дев'ять місяців носила<br />
Я тебе в своєму тілі,<br />
У стражданнях породила<br />
І зростила у знесиллі,

Ти це знай, дитя кохане,<br />
І не будеш дивувати,<br />
Що ніхто з жінок не стане<br />
Так любить, як рідна мати.

Батька змінять на дружину,<br />
Буде й для вдови заміна,<br />
Тільки матір в домовину<br />
Забере любов до сина.

Мисль її летить до нього,<br />
І для нього серце б'ється.<br />
Ради сина дорогого<br />
Все віддасть і не здригнеться.

З дня, як ти пішов із дому,<br />
Від турботи серце ниє:<br />
Леле! Хто ж твою утому,<br />
Голод, спрагу й біль розвіє?

Може, у боях поляже<br />
Син мій, зранений стрілою,-<br />
Ран його не перев'яже<br />
Рідна матір після бою.

Може, виклювали круки<br />
В тебе очі журні й тьмяні,<br />
І без владаря з розпуки<br />
Заіржав твій кінь-мерані?

Може, десь гніздо пташине<br />
Вже твоїм волоссям слане?<br />
Хай же матір птахом стане<br />
І, як птах, до тебе злине!

1875

Перекладач: Микола Бажан