Підкова
Підкова
Була зима. Ішов зелений сніг.<br /> За ним — рожевий. Потім — фіалковий.<br /> І раптом протрюхикав на коні<br /> Дідусь Мороз. І загубив підкову.
Та не просту. А золоту. Таким,<br /> на місяць схожим, серпиком лежала, —<br /> аж розгубились в небі літаки,<br /> кричали: "Мама!" —<br /> Й крильцями дрижали.
А я знайшла. Сказала їй: — Світи<br /> тут, на вікні. Щоб все мені збулося! —<br /> Зійшлися і роззявили роти<br /> сімсот роззяв. Стоять вони і досі...
Круг них світився то зелений сніг,<br /> то голубий, то ніжно-фіалковий.<br /> Вони стояли вперто, день при дні, —<br /> зачарувала їх моя підкова.
Що ж, покладу підкову в чемодан,<br /> куплю я шубу. А тоді поїду<br /> в Лапландію. Хоч трішки і шкода,<br /> вже так і буть — віддам підкову Діду.
Оце і все. А сніг звичайним став.<br /> Легкий і рівний, пада, пада, пада...<br /> Роти закрили всі сімсот роззяв.<br /> І розійшлись... І полягали спати.