Перші дні листопада.<br />
Вона спить у порожній кімнаті, в чужому ліжку.<br />
А він думає: чуже місто, чужа кімната —<br />
як я її тут залишу?

Третя по обіді.<br />
Суха осінь.<br />
Посиджу, доки вона спить, заговорюючи постійно.<br />
Світло таке легке.<br />
Вона четвертий день у дорозі.<br />
Хай їй хоча би тут буде спокійно.

Якщо буде потрібно —<br />
поправлятиму ковдру.<br />
Якщо буде холодно —<br />
причинятиму вікна.<br />
Спробую перехитрити її застуду невиліковну.<br />
Я сам усе це вигадав,<br />
вона ні в чому не винна.

Як я її залишу?<br />
Незабаром почнеться вечір.<br />
Швидко стемніє, повітря остигне.<br />
Краще вже охоронятиму її речі.<br />
Краще вже грітиму її стигми.

Раптом, коли я піду, ріки затоплять кімнату,<br />
раптом птахи почнуть битися в стіни,<br />
раптом дерева обступлять її й поведуть на страту,<br />
раптом сусіди почнуть рвати тіло її на частини,

раптом, щойно я вийду, вона забуде про мене,<br />
раптом забуде все, що говорила до цього,<br />
раптом серце її, золоте й шалене,<br />
буде битись тепер для когось чужого.

Хай спить. Хай розбереться зі снами.<br />
Хай її нинішні сни перетечуть у колишні.<br />
Навіть якщо в своєму сні вона мене не впізнає.<br />
Навіть якщо їй буде снитись хтось інший.

І ось він сидить, відраховуючи хвилини.<br />
Сидить, нервує без потреби.<br />
А вона не прокидається лише з тієї причини,<br />
що боїться, прокинувшись, не побачити його коло себе.

Осінь над ними з льоду й сталі.<br />
Холодні ріки, незнайомі люди.<br />
Найбільше вони бояться, що все це триватиме далі.<br />
Найбільше вони бояться, що більше нічого не буде.