І — Ти вже йдеш? — Іду, котику, йду. Не нудьгуй, я незабаром вернуся. Дружина, напомаджена, наманікюрена, цмокнула його в щоку і зацокотіла донизу по сходинах. А він, як був у трусах (зібрався ж спати), все ще стояв у дверях, проводжаючи її поглядом. І раптом з-під ніг: — Ня-ав! Підскочив — ударився тім'ям в одвірок. Глянув донизу. Киця! Біла як сніг, ще й очі блакитні. Тернулась об ноги, господаркою пішла до кімнати. — Тпрусь! — кинувся вслід. І ледь не зомлів: блакитноока красуня, гола-голісінька, стояла посеред кімнати і, всміхаючись, розкривала навстріч жагучі обійми. "Господи, хоча б дружина затрималася!" — зблиснула думка, коли падав із нею (тіло до тіла) в розстелене ліжко. II А дружина, вийшовши з дому, одразу ж перевтілилась у кішку. Видерлася на дах дев'ятиповерхового будинку, усілась якраз над тим місцем, де стояло їхнє ліжко і на якому мав зараз спати її чоловік. Граціозно сиділа, вдаючи, що не помічає котів, які ходили довкруж, волаючи пісню закоханих. І від пісні тієї матюкалися сонні сусіди й валували оскаженіло собаки.