Перекотиполе
Перекотиполе
Котилося через поле<br /> Перекотиполе —<br /> Довідаться щастя й горя<br /> Край Чорного моря.<br /> Розходилися поляне,<br /> Аж серденько в’яне:<br /> Одні на сміх піднімають,<br /> Другі дорікають.<br /> — Тю-тю, дурний, розігнався!<br /> Будяк обізвався.-<br /> Чого тебе вража сила<br /> Отут розносила! —<br /> А Півники-самохвали<br /> І собі пристали,<br /> Як горохом обсипають,<br /> Сміються, гукають:<br /> — А куди, джигуне милий,<br /> Наш орле безкрилий,<br /> Несе тебе дурна воля<br /> Із нашого поля? —<br /> Полин гіркий дорікає,<br /> Сміху добавляє:<br /> — Буде пити меди й вина<br /> У вражого сина.-<br /> І Сон-трава не проспала,<br /> Словечко сказала:<br /> — Він з дурною головою<br /> Не має покою.-<br /> Одна тільки не судила<br /> Фіалочка мила,<br /> Козаченька привітала,<br /> В поход виряджала:<br /> — Добудь слави, нагуляйся,<br /> До мене вертайся,<br /> Я сплету тобі віночок,<br /> Поведу в таночок.-<br /> Мовчаливий Ковиль-свідок<br /> Сказав напослідок:<br /> — Ось покинь ти, пане-брате,<br /> Стрибання прокляте!<br /> Славні бубни за горами…<br /> Живи ти між нами,<br /> Бо незчуєшся, не вглянеш —<br /> В болоті застрянеш,<br /> А в болоті — з ким там жити?<br /> Не зілля, не квіти.<br /> Не червоная калина,<br /> А погана тина.-<br /> Перекотиполе чує<br /> І далі мандрує,<br /> Ні на кого не вважає,<br /> Усім одмовляє:<br /> — Не хочу я тут сидіти,<br /> Між вами марніти,<br /> Не такую треба долю<br /> Перекотиполю.<br /> Поборюся з дужим морем,<br /> Позмагаюсь з горем<br /> І покочу скрізь по полю<br /> Веселую долю.-<br /> Прикотилась сміла воля<br /> До чужого поля:<br /> Кругом море розляглося<br /> І з небом злилося…<br /> Де на світі тая сила,<br /> Щоб змагаться сміла?<br /> — Що ж то буде? — Страх озвався<br /> І в лози сховався.<br /> Не так снилось, не так ждалось,<br /> Як на лихо склалось:<br /> Розсердилось горде море,<br /> Накинулось горе.<br /> Одно хвилі-гори котить,<br /> Об берег колотить,<br /> Друге шкодить, зневажає<br /> І жалю не знає.<br /> Море кинуло в долину,<br /> Мов тую пір’їну,<br /> Горе вітром ізсушило,<br /> Піском придавило.<br /> Підманила, обманила<br /> Надієчка мила,<br /> Посміялась чужа доля<br /> З Перекотиполя.<br /> Лежить воно, гірко плаче,<br /> Чорний Ворон кряче:<br /> — Рятуй своє, рідна доле,<br /> Перекотиполе!
Козаченьки молодії,<br /> Орли золотії!<br /> До вас байку докотила<br /> Порадонька мила,<br /> Щоб і ви не забували,<br /> Як діди казали:<br /> Не жалкуй на тую долю,<br /> А на дурну волю!<br /> 1891.