Переді мною — хмурий, лютий,<br />
тюремний, вкритий мохом, мур.<br />
Іржава брама. Камінь кутий.<br />
Тьма безпромінних амбразур.

Стоїть він свідком грізнослівним<br />
розпусти, скверни, лихоліть;<br />
овіяний прокляттям гнівним,<br />
облитий кров'ю, він стоїть.

Стоїш, німий... Кажу я стиха:<br />
коли б ти, муре, говорив,-<br />
яку б то мисль нову на втіху<br />
ти, речнику, нам появив?

Кривавих слів нової пісні<br />
навчив би, певне, ти співця,-<br />
і клич його грізний, зловісний,<br />
страшніший був би од свинця!

Стоїш, німий... Кажу я стиха:<br />
коли б ти, муре, впав ураз,<br />
яку б картину пекла й лиха<br />
тоді розкрив би ти для нас?

Стоїть, мов скеля понад морем,<br />
і смерть таїть у глибині,<br />
на небі хмарищем суворим<br />
вкриває зір рої ясні.

Та день наступить неминучий,<br />
нарине хвиль буремних плин<br />
і зрушаться граніти з кручі<br />
в безмежний шир — у шум глибин.

Настане час — і вихор добрий<br />
порозганяє хмари тьми<br />
і зорями укритий обрій,<br />
радіючи, побачим ми.

Ще прийде день і сліз, і крові,<br />
омиє він камінну путь<br />
і гніву бурі стрімголові<br />
тебе, злий муре, геть зметуть!

1896

Перекладач: Микола Бажан